Сила енергетика Силовича. Понад пів століття роботи на одному місці

Є професії, роль яких в повсякденному житті ми майже не помічаємо. Усвідомлення того, скільки копіткої роботи часом стоїть за звичними елементарними речами, настає лиш тоді, коли вони зникають. Зізнаймося, після осінньо-зимової темряви внаслідок рашистських ракетних обстрілів ми почали ледь не молитися на енергетиків, які з ризиком для життя працювали на відновлення світла в наших оселях і душах (світла надії на Перемогу). Тепер для нас вони такі ж герої, як і ті, котрі боронять нас зі зброєю в руках.

Ці люди живуть поруч, і серед них є унікальні особистості. «Нова газета» розповідає про одного з них – легенду обласної енергетики Леоніда Юхимця, який віддав професії понад пів століття! І весь цей час, що ще цікаво, він працює на одному місці. Ось уже 31 рік він керує об’єктом, на який прийшов ще юнаком. Десятиліття його життя й «мегавати» праці, вкладені в нього, дають йому повне право називати це підприємство своїм дітищем.

Сьогодні ми зі зрозумілих причин не можемо назвати населений пункт, де розташований об’єкт, якому присвятив майже все життя 74-річний Леонід Силович.

Він легкий і щирий у бесіді, хоча дещо здивований та збентежений увагою преси. Народився наш герой 1948 року у тому ж населеному пункті, де колись давно збудували цей об’єкт. Батько пана Леоніда працював на підприємстві, якому тоді він належав.

– Мені ще не було вісімнадцяти, коли я пішов працювати на підприємство, де трудився батько, – згадує чоловік. – То був 1966 рік. За кілька місяців виповниться 57 років загального стажу. Спочатку працював простим електриком. Згодом відслужив в армії ракетником, після дембеля повернувся на підприємство. Наш об’єкт тоді входив у структуру підприємства – забезпечував його роботу, до обленерго він відійшов значно пізніше. Власне у наш теперішній підрозділ я прийшов у 1970 році. Тоді він являв собою за нинішніми мірками дуже скромний набір обладнання. Відтоді потужності промисловості й потреби енергоспоживання в країні зростали, більшало устаткування й у нас.

За словами Леоніда, перші модернізації й збільшення можливостей об’єкта розпочалися у сімдесятих, у 1973 році він перестав бути частиною підприємства й увійшов до системи обласного Підприємства електричних мереж (попередник обленерго).

– Тож можна сказати, що в обленерго я працюю вже 50 років, – «хвастає» співрозмовник.

– Чому ви обрали саме електроенергетику?

– Ще зі шкільної парти я полюбив фізику. Подобалося копирсатися в дротах, під’єднати-від’єднати, відчути, що воно таке. А коли почав працювати електриком – з’явилася ще більша цікавість. Хотілося вникнути у все, в усі шпаринки й деталі.

– Багато фахівців пройшли через ваші руки? 

– Виховав і навчив приблизно п’ятнадцятьох спеціалістів. Почати у нас працювати – недостатньо мати відповідну освіту. Профвідбір, освіта, перевірка знань, звісно, мають бути, але все одно людину треба навчати, вона має пройти стажування, набути досвіду. Ось, наприклад, черговий по об’єкту. Це має бути дуже грамотний фахівець. Лише інструкціями – обладнання й безпеки праці – та іншою документацією він повинен володіти до вісімдесяти одиниць! До прикладу, щоб вивести з експлуатації Х (називає обладнання, котре вказувати не можемо – Ред.), необхідно скласти бланк дій – пунктів, напевно, з п’ятдесят – усе чітко по черзі робити. Один працівник зачитує позиції, другий – виконує. Так чинять, щоб не сталася помилка, яка призведе до нештатної ситуації. По пам’яті робити це не можна.

Був якось випадок. Виводимо в ремонт Х по бланку. Як звичайно, я зачитую, колега  виконує. Раптом дзвонить міський телефон. Я – відповідати на дзвінок, а напарник йде вимикати роз’єднувач, і я його попереджаю, щоб перевірив, щоб все було вимкнене. Говорю по телефону, і раптом – як шарахне! Кидаю слухавку, вибігаю, а колега вже біля мене, встиг оббігти будівлю. Отак от буває, якщо не дотримуватися інструкцій…

Не всякий зможе в нас працювати. От зараз потребуємо одного спеціаліста – не можемо підшукати.

Леонід Силович із захватом сипле численними термінами і поясненнями щодо роботи специфічного устаткування, намагаючись пояснити непрості особливості своєї роботи, і ти одразу розумієш, що перед тобою справжній корифей своєї справи.

– Цілком очевидно, що від кадрів залежать чимало. Як працюється в обленерго, яка атмосфера в колективі?

– Ставлення до працівників, керівництва до мене – добрі. Завжди знаходимо спільну мову. Я слухаюся, і мене теж слухаються.

Скажімо, виникають певні виробничі й технологічні питання із начальством чи диспетчерами, які керують дистанційно. Вони далеко, багатьох моментів тут бачити не в змозі: от і доводиться відстоювати свою позицію в підході до вирішення якихось нюансів. Це цілком нормальна робоча взаємодія.

– Висока напруга мережі – потенційна небезпека для здоров’я й життя працівників…

– Наш колектив – в постійному професійному навчанні, зокрема й з безпеки праці.

Щомісяця – день охорони праці. Є окрема програма, є плани, це – і навчання, і практичні заняття. Тож персонал постійно в підготовці.

До таких питань обленерго ставиться дуже серйозно.

Леонід Силович додає, що на території є укриття від ворожих обстрілів і запевняє: щоразу під час повітряної тривоги воно не порожнє.

– Від чого в роботі ви отримуєте найбільше задоволення?

– Від того, що обладнання працює як годинник. Від усвідомлення того, що завдяки нашій праці люди отримують світло – в усіх смислах – вчасно, якісно й безаварійно.

Знаєте, іноді навіть прикро стає, що люди навіть не задумаються, не уявляють, що за такими звичними лампочкою, електрочайником, праскою стоїть непроста, а інколи й колосальна праця тисяч спеціалістів.

– Слідами батька хтось із дітей пішов?

– Так, син Олег. Не знаю, чи я йому прищепив любов, чи сам взяв приклад з мене… Спочатку працював тут, потім пішов диспетчером у районний РЕС. Згодом працював енергетиком у Києві, зараз там же на посаді технічного директора підприємства з відновлювальної енергетики. Вони займаються відкачуванням газу на сміттєзвалищах, який потім використовують як пальне для турбін, що генерують електроенергію.

І дочка Тетяна недалеко від енергетики «втекла»: має фах у галузі зв’язку. Та й  онук Данило, її син, закінчив коледж і обрав професію електрика автотранспорту.

– Вам невдовзі виповниться 75. Працюватимете й далі?

– Вже, напевно, час йти відпочивати (усміхається). Вік то бере своє. Нехай вже молодь керує. Я, можливо, й раніше б пішов, але керівництво попросило залишитися, адже треба було завершити реконструкцію об’єкта.

От вийду на пенсію – згадаю своє захоплення: люблю рибалити. Раніше, в молодості, якось і працювалося, й відпочивалося, а донині часу бракує на дозвілля. В будь-який час я маю бути на зв’язку, готовим приїхати на об’єкт – доводилося і вночі працювати. Де б я не був –  постійно на роботі, то порадити, то проконсультувати потрібно. Я цілком усвідомлюю величезну відповідальність за роботу, від якої залежать тисячі абонентів. Здогадуюся, що й на пенсії буду потрібен колегам. Своєму наступнику, якого зараз готую до посади, передаю досвід, так і кажу: завжди готовий допомогти – звертайся в будь-який момент.

Після бесіди Силович проводить екскурсію своїм господарством: вежі, стовпи, ізолятори – маса незрозумілої простому кореспонденту новісінької апаратури. Ідеальна чистота. Тут знайшлося місце навіть овочевим грядкам – навіщо ж землі гуляти. Травень, квітнуть яблуні, ще палають червоні тюльпани, біліють грицики й жовтіють кульбабки. Фото вдаються просто шикарні. І до болю сумно, що через війну цією красою публікацію не прикрасиш. Лише після Перемоги…

Першоджерело: https://persha.kr.ua/news/economy/232266-syla-energetyka-sylovycha-ponad-piv-stolittya-roboty-na-odnomu-mistsi/?fbclid=IwAR20FBoUZAc8XxpPBYbSzpacz9-IuJJu3-wzJMwLguDJMWvX-EgYeIn8ixI